Поради лікарів
Життя в хаосі, або Ціна геніальності

Автор: Гаргаун В.А.

Актуальність цієї статті полягає ознайомленні читачів із досить поширеним розладом, який, з одного боку, являються причиною хронічних страждань, а  з іншого – його аспектом є нестандартне, оригінальне мислення. Як наслідок люди з межовим  розладом особистості  є дуже творчими та  креативними особистостями.

Характерними ознаками цього розладу є (наявність всіх ознак не обов’язкова):

  • порушення самоусвідомлення / самосприйняття:  виникає проблема із розумінням себе, власних бажань, усвідомленням власного Я-образу; самооцінка є досить нестійкою;
  • емоційна нестійкість: настрій може змінюватись кілька разів на день без особливих та очевидних причин.
  • інтенсивні та нестійкі міжособистісні стосунки: спостерігається часта зміна ставлення до оточуючих та механізми ідеалізації / знецінення, що змінюють один одного;
  • соціальна ізоляція або непереносимість самотності: може проявлятися навіть в оточенні інших людей, а також спостерігаються відчайдушні зусилля по уникненню самотності, що супроводжується страхом бути покинутим.
  • хронічне відчуття пустоти;
  • складнощі у диференціації та самоконтролі: емоції важко розрізняються та контролюються, особливо гнів та злість, спостерігаються імпульсивна поведінка.
  • прояви параної та дисоціації: короткотривалі стани викликані стресогенними факторами середовища, що характеризуються надмірної підозрілістю, відчуттям «виходу з тіла», нереальності оточуючої дійсності тощо;
  • суїцидальні прояви: думки, фантазії, погрози, дії та, найймовірніше, трапляються акти самопошкодження, які не являються смертельними (самопорізи, опіки від гасіння цигарок об шкіру тощо); варто відмітити, що за даними Німецької асоціації психіатрів, 90% пацієнтів із самопошкодженнями мають підтверджений діагноз «межовий розлад особистості»;
  • імпульсивні вчинки, що можуть завдати шкоди здоров’ю: небезпечне водіння, переїдання або недоїдання, проміскуїтет, зловживання алкоголем або іншими психоактивними речовинами тощо.
  • низка інших другорядних симптомів, як-от безпричинна напруга, відраза до себе,  особливі види мислення, ексцентричність зовнішнього вигляду, приналежність до певних угрупувань чи субкультур тощо.

Особливо важливим є розпізнавати цей розлад у залежних та співзалежних осіб, оскільки традиційне лікування не дає бажаних результатів. Пацієнт потребує особливого психотерапевтичного підходу. Цей також стосується найчастішого супутнього розладу – депресії. Лікування антидепресантами не завжди дає змогу досягти бажаного результату, оскільки більшість антидепресантів спрямовані на регуляцію серотоніну, дофаміну, норадреналіну та інших нейромедіаторів. В той же самий час причиною депресії при межовому розладі може бути дисфункція в роботі такої ділянки мозку як мигдалеподібне тіло.

Щодо поширеності у світі, то згідно останніх даних німецької асоціації психіатрів, близько 3% популяції, тобто кожна 33-тя особа має межовий розлад особистості. До того ж варто відмітити, що переважна більшість осіб, які мають вищезазначені симптоми не звертаються за допомогою. Цікавим також є те, що з віком симптоми втрачають інтенсивність прояву та багатьом вдається успішно адаптуватись в суспільному житті, що впливає на статистичні данні.

У назві статті навмисно додано характеристику «геніальність», оскільки як і будь-яке явище у нашому світі, цей розлад має й позитивні характеристики, як-то кажуть у медалі завжди дві сторони, які проявляються у осіб, які пройшли необхідне лікування та змогли реалізуватись в адаптивному середовищі:

  • особи з рівнем інтелекту вище середнього;
  • особи з високим рівнем креативності та нестандартним мисленням: часто виділяються з-поміж оточуючих та завдяки креативності можуть досягати кращих результатів в роботі, вважатись геніальними у сфері творчості (музика, живопис, поезія тощо);
  • особи, які дуже захоплюються та повністю віддаються улюбленим заняттям;
  • можуть проявляти високий рівень емпатії та прагнення допомагати іншим;
  • налаштовані на близькість в стосунках: можуть будувати дуже міцні та якісні стосунки за умови відсутності нестійкості та амбівалентності зі сторони оточуючих;
  • підвищена емоційність може працювати у зворотному напрямку, тобто позитивні емоції приносять більше задоволення (можливе досягнення екстатичних почуттів).

Логічним є запитати про природу цього неоднозначного розладу. Відповідь буде такою ж амбівалентною. Досі точно невідомо! Виявлено чіткий зв'язок між фізичним, психологічним та фізичним насиллям, що могло переживатись особою у дитячому віці, проте велика частина опитаних пацієнтів не відмічали цих фактів. Досить популярною теорією є та, що включає генетичний фактор, тобто батьки, які являються носіями психічних розладів не мали змоги та відповідних вмінь навчити власних дітей базовим навичкам психіки.

Варто також подумати над тим який спосіб лікування являється найбільш ефективним при цьому розладі. Як зазначалось вище, зазвичай симптоми важко піддаються лише фармакотерапії, адже препарати лише «згладжують гострі кути», а не вирішують всі можливі проблеми особистості з межовим розладом.

Основним терапевтичним методом є психотерапія. Варто зазначити, що у зв’язку з особливостями симптоматики досить часто класичні підходи втрачають свою ефективність. Пацієнти не отримують необхідної допомоги та часто полишають кабінет психотерапевта у безнадії щось виправити у власному житті. Більш як десятиліття назад найкращими результатами могли похизуватись КПТ-психотерапевти та психоаналітики, якщо мова йшла про більш легкі форми розладу.

Враховуючи істотні труднощі, які виникають в процесі лікування Марша Лайнен, яка на власному досвіді пережила всі особливості тяжкого перебігу цього розладу, перебуваючи в умовах монастирської общини усамітнилась та позбавившись повністю всіх симптомів розладу почала вивчати напрямок КПТ адаптувавши його для роботи з межовим розладом особистості. Так виник новий підхід – діалектично-біхевіоральна психотерапія (ДБТ).

Сьогодні цей напрямок вважається найбільш ефективним та короткостроковим. Проте, на жаль, на теренах України лише кілька років тому почали цікавитись цим психотерапевтичним напрямком. Із залученням німецьких психотерапевтів стартував начальний процес вітчизняних психологів та психіатрів. Беззаперечно це є проблемою, оскільки кількість пацієнтів, станом на зараз, значно переважає кількість кваліфікованих спеціалістів, які здатні їм надати якісну допомогу.

У випадку, якщо Ви прочитавши цю статтю відмітили у себе схожі характеристики та Вам здається, що зазначене вище стосується саме Вас (співпадіння хоча б за 5-ма критеріями), то варто звернутися за допомогою до психіатра. Страждання не повинно бути вічним супутником Вашого життя!

 
 
Антидепресанти (Чи такий страшний вовк, як його малюють?)

Автор: Гаргаун В.А.

За даними ВООЗ, кожна десята людина страждає на депресію. Проте лише 25 % таких людей отримують відповідне лікування. У країнах із середнім та низьким доходом, у тому числі і в Україні, на лікуванні перебувають всього лише 15 % пацієнтів із встановленим діагнозом, хоча більше половини усіх випадків самогубств відбуваються саме під впливом симптомів депресії. У розвинених країнах це захворювання знаходиться на другому місці за кількістю днів непрацездатності, що призводить до великих втрат для держави. Саме тому у наш час велику увагу приділяють скринінгу депресії та заходам, що допомагають людям краще розуміти можливі методи попередження та лікування даного захворювання.

На нашу думку, в Україні депресія діагностується рідше через стигматизацію суспільством психічних розладів. Люди зі скаргами на слабкість та апатію найчастіше звертаються до неврологів.  У зв’язку із відмовою пацієнтів від консультації психіатра, неврологи самостійно призначають антидепресанти (АТ) і, як результат, таке лікування у більшості випадків не є ефективним. Крім цього, більша половина пацієнтів, яким призначені антидепресанти, приймає їх неправильно, або не приймає взагалі, що призводить до швидкого рецидиву.

Найпоширенішими стереотипами щодо ефектів АД є те, що вони викликають залежність, «мають поганий вплив на мозок», неефективні, «перетворюють людину на робота», а також мають різноманітні побічні впливи, які ще більше можуть погіршити настрій.

Сучасні АД не викликають залежності та не створюють ілюзії щастя, або ейфорії, як наркотик. Натомість вони допомагають регулювати процеси в мозку, які спричинили депресію, чи інші невротичні розлади. Після завершення повного курсу лікування спостерігається якісна ремісія, що триває роками, або навіть до кінця життя.

Ефективність АД є доказаною в численній кількості досліджень «золотого стандарту». Дана група препаратів є найкращим методом для лікування депресій та невротичних розладів, особливо в поєднанні з психотерапією.

Антидепресанти, на відміну від транквілізаторів, не впливають на так зване «зменшення емоцій», натомість вони допомагають їх контролювати.

У сучасному світі АД, що раніше викликали виражені побічні ефекти, вже відійшли на задній план. Їм на зміну прийшли ті, які мають незначні, або навіть і корисні побічні дії, наприклад, сонливість у пацієнтів з порушеннями сну.

Серед основних побічних ефектів антидепресантів слід виділити короткотривалі, тобто такі, які спостерігаються на початку прийому препарату. Такими ефектами можуть бути, наприклад,  нудота, діарея, втрата апетиту, зниження лібідо, седація, посилення тривоги, підвищення артеріального тиску, тахікардія, пітливість. Деякі препарати комбінованої дії можуть викликати сухість в роті, закрепи, двоїння в очах, запаморочення. Також можливі і довготривалі побічні ефекти, які спостерігаються під час всього періоду прийому АД. Найбільш поширеними довготривалими побічними ефектами є збільшення апетиту, зменшення лібідо, аноргазмія.

Перелічені побічні ефекти не є обов’язковими, вони спостерігаються лише від 1% до 20 % випадків, легко коригуються іншими препаратами, а також можна змінити антидепресант, якщо пацієнт відчуває значний дискомфорт через певну побічну дію.

Варто зазначити, що антидепресанти ефективні не тільки при депресії,  вони застосовуються також при тривожних, обсесивно – компульсивних, нав’язливих, соматоформних, іпохондричних  розладах, допомагають подолати різні види залежності.

Таким чином, антидепресанти можуть значно покращити якість життя людей, які страждають від депресії, а кваліфікований психіатр, разом із цим, допоможе не платити ціну у вигляді побічних ефектів.
 
СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ЕПІЛЕПСІЙ

СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ЕПІЛЕПСІЙ


Ілюк Ю.І.


Комунальний заклад Київської обласної Ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об’єднання»

Генеральний директор  Зільберблат Г.М.


Епілепсія – це хронічне багатопричинне захворювання головного мозку, яке характеризується наявністю повторних, нічим не зпровокованих, нападів, які виникають в результаті надмірних нейронних розрядів та супроводжуються різними клінічними симптомами.

Епілепсія відрізняється від епілептичного синдрому тим, що при епілепсії повторні напади не зпровоковані, а при епілептичному синдромі напади, в тому числі й повторні, зпровоковані гострими захворюваннями чи інтоксикаціями головного мозку (запаленнями головного мозку, порушеннями мозкового кровообігу, крововиливами під оболонки чи в речовину головного мозку, або отруєннями) і припиняються після виздоровлення від гострих захворювань чи отруєнь головного мозку, які зумовлюють тимчасову появу нападів.

Наведене вище визначення епілепсії завдячує введенню в практику методів регістрації електрогенезу головного мозку (електроенцефалографії). З тих пір стали виділяти симптоматичні, криптогенні та ідеопатичні епілепсії.

До симптоматичних епілепсій відносять ті різновиди, при яких доказані ураження чи вади головного мозку, його судин і оболонок, які можуть бути причиною виникнення і продовження повторних епілептичних нападів.

До криптогенних епілепсій відносять такі їх різновиди, при яких на основі клінічного обстеження та перебігу захворювання можна запідозрити вірогідність симптоматичної епілепсії, але її причина залишається недоказаною.

До ідоопатичних (генуїнних) епілепсій відносять переважно генетично обумовлені епілепсії (більшість первинних генералізованих епілепсій та доброякісних парціальних епілепсій дитячого віку).

З введенням в широку медичну практику комплексу сучасних методів обстеження хворих на епілепсії (МРТ головного мозку, магнітно-резонастної чи комп»ютерної томографії судин шиї й голови, КТ кісток мозкового черепа, доплерографії судин шиї та голови з визначенням показників об»ємного кровообігу головного мозку, швидкості та напрямку руху крові, оптичної когерентної комп»ютерної томографії дисків зорових нервів, імунних досліджень крові та спиномозгової рідини) виявилось, що велика кількість захворювань та вад головного мозку, його оболонок і судин можуть бути головною причиною симптоматичних епілепсій, які вимагають строго диференційованого етіпатогенетичного (причинного) лікування в поєднанні з протисудомним лікуванням, а сама епілепсія є тільки ускладненням основного захворювання. Тому, тільки протисудомне лікування симптоматичних епілепсій без усунення основного захворювання чи вади головного мозку, його судин і оболонок не може бути ефективним. Цим пояснюється наявність великої кількості хворих на епілепсії та те, що переважна їх більшість помирає в молодому віці (до 42 років).

На цій основі в КЗ КОР «ОПНМО» створена класифікація симптоматичних епілепсій (опублікована в 2002р.) і розроблене диференційоване етіопатіогенетичне їх лікування. В зв»язку з великою кількістю різновидів симптоматичних епілепсій в класифікації згуртовані близькі за механізмами виникнення, перебігу та лікування їх різновиди.

ЕТІОПАТОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ СИМПТОМАТИЧНИХ ЕПІЛЕПСІЙ :

- Епілепсії, як ускладнення здавлення головного мозку, його судин і оболонок (внутрішньочерепними пухлинами, кістами, хронічними гематомами, хронічними гідромами, хронічними абсцесами, звуженим черепом, переломами і деформаціями черепа та іншими чинниками). Їх лікування переважно хірургічне з усуненням здавлюючого чинника  в поєднанні з протисудомним лікуванням до нормалізації мозкового кровообігу й ліквороциркуляції та нормалізації внутрішньочерепного тиску.

- Епілепсії, як ускладнення набутих або вроджених вад судин головного мозку його оболонок і черепа (стенози, гіпоплазії, аплазії та деформації судин). Їх лікування також переважно хірургічне з усуненням чи корекцією вад судинного русла голови, в тому числі з усуненням рубцьовозмінених судин шляхом видалення (резекції) ділянок рубцьовозміненого головного мозку. Хірургічне лікування вказаних вад поєднується з протисудомним лікуванням до нормалізації мозкового кровообігу  і ліквороциркуляції.

- Епілепсії, як ускладнення вроджених або набутих вад лікворних вмістилищ, лікворних судин і каналів (різні види водянок головного мозку, арахноїдальні кісти). Лікування цієї групи епілепсій також переважно хірургічне в поєднанні з протисудомним лікуванням до нормалізації мозкового кровообігу та ліквороциркуляції.

- Епілепсії, як ускладнення хронічних запальних процесів головного мозку його судин та оболонок (хронічних енцефалітів,хронічних лептомененгітів). При їх лікуванні поєднують протизапальне й розсмоктуючи лікування з протисудомним. Особливої уваги вимагає лікування першопричиних джерел хронічних інфекцій головного мозку (синуситів, тонзилітів, щелепних гранульом).

- Епілепсії, як ускладнення хронічних інтоксикацій (алкоголем, наркотиками, важкими металами та іншими отруйними речовинами). Лікування їх полягає в першочерговому припиненні поступлення в організм отруйних речовин в поєднанні з дезінтоксикаційною та протисудомною терапією.

- Епілепсії, як ускладнення ендокринних захворювань (гіпофіза, щитовидної залози, паращитовидних залоз, наднирників). Лікування цього різновиду епілепсії полягає в усуненні ендокринних захворювань в сукупності з протисудомною терапією.

- Епілепсії, як прояв обмінних захворювань (ожиріння, ниркової та печінкової недостатності). В лікуванні цих епілепсій поєднується лікування основного захворювання з протисудомною терапією.

Сучасні види діагностики захворювань головного мозку в поєднанні з застосуванням диференційованих етіопатіогенетичних способів лікування симптоматичних епілепсій дає можливість вилікувати чи значно покращити стан більшості хворих з симптоматичними епілепсіями. Більше того, навіть у хворих з криптогенними та ідеопатичними епілепсіями збільшується можливість поліпшити свій стан, позаяк сучасні методи діагностики в стані виявити у частини з них окремі етіопатіогенетичні чинники захворювання, усунення яких  може сприяти значному покращенню їх стану.


тел.: (код 04571) 3-11-66/ факс: 3-19-03 (психіатрія)

тел.:  (код 04571) 3-12-03 (наркологія)

E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Контактний телефон Ілюка Ю.І. (067) 663-32-72

Адреса:

08631, смт. Глеваха, вул. Вокзальна, 8,  Васильківський район, Київська область

 
 
ЕПІЛЕПСІЯ – ХВОРОБА ВИЛІКОВНА, ЯКЩО СВОЄЧАСНО УСУНУТИ ЇЇ ПРИЧИНИ

ЧИТАТЬ НА РУССКОМ | READ IN ENGLISH

 

ІЛЮК Юрій Іванович,

кандидат медичних наук, нейрохірург вищої категорії,

завідуючий міжобласним відділенням функціональної нейрохірургії

Київського обласного психіатрично-наркологічного медичного об’єднання.

Контактний телефон: + 38 (067) 663-32-72.

 

Епілепсія – хронічне багатопричинне захворювання головного мозку, яке характеризується наявністю повторних спонтанних нападів, які виникають внаслідок надмірних нейронних розрядів та супроводжуються різними клінічними симптомами.

Для ефективного лікування епілепсії необхідно визначити не тільки характер захворювання, але і діагностувати його причину(причини).

Причини епілепсій, хоча і надто різноманітні і різнопланові, але мають споріднений вплив на головний мозок – викликають зниження кровоплину і  сповільнення руху спиномозкової рідини з порушенням обміну речовин в мозковій тканині та виникненням надмірних нейронних розрядів. Ці причини є або хворобами чи вадами як самого головного мозку (пухлини, кісти, гематоми, абсцеси, хронічні запалення тканини мозку, вади і хвороби судин мозку), так і суміжних з мозком оболонок і черепа, а також віддалених від головного мозку органів чи всього організму (ендокринні, обмінні та системні захворювання організму).

Причинами епілепсій можуть бути як окремі захворювання чи вади, так і поєднання декількох чинників.

Як свідчить наш багаторічний досвід комплексного (хірургічного, медикаментозного та відновного) лікування епілепсій, шляхом усунення стиснення головного мозку разом з усуненням звуження судин оболонок мозку  та відновленням відтоку спинномозкової рідини  (при  гідроцефалії) можна досягти не тільки припинення нападів з відміною протисудомних препаратів, але й відновлення втрачених психічних функцій. Такого високого рівня ефективності комплексного лікування вдається досягти у хворих, яким вищевказане комплексне лікування проводиться на ранніх стадіях розвитку епілепсій. У хворих з задавненою тривалою хворобою ефективність такого лікування менша, як в плані припинення чи зменшення частоти і важкості нападів, так  в плані відновлення психічних функцій.

Наведені дані вимагають змінення ставлення до епілепсій як самими хворими, так і їхніми батьками і родичами, пам’ятаючи, що це захворювання супроводжується відмиранням нервових клітин. А тому навіть при рідких припадках і тривалому майже непомітному зниженні інтелекту це захворювання призводить до слабоумства, а кожен припадок таїть небезпеку бути останнім. Тому тільки рання всебічно повна діагностика причин епілепсії та їх своєчасне усунення (навіть не повне) можуть забезпечити виздоровлення чи значне поліпшення стану й якості життя хворих.
 
<< Початок < Попередня 1 2 3 Наступна > Кінець >>

Сторінка 3 з 3