Психоактивні речовини відомі людству протягом декількох тисяч років. Вони вживалися людьми різних культур, з різними цілями: під час релігійних церемоній, для відновлення сил, для змінювання свідомості, для зняття болю і дискомфорту. Вже до початку письменства є докази, що люди знали і використовували психоактивні хімічні речовини: алкоголь і рослини, споживання яких впливає на свідомість.

Археологічні дослідження засвідчують, що вже в 6400 р. до н.е. люди знали пиво й інші алкогольні напої. Очевидно, процеси бродіння були відкриті випадково (виноградне вино, наприклад, з’явилося лише в 4-3 ст. до нашої ери). Люди кам’яного віку знали опіум, гашиш і кокаїн, використовуючи ці препарати для зміни свідомості (в релігії) і перед битвою. На стінах поховання індіанців Центральної і Південної Америки є образи людей, які жують листя коки (один із способів прийому кокаїну), починаючи з середини 3 тис. до н.е. П’ять тисяч років тому стали відомими психоактивні властивості маку, його використовували шумери. Пізніше про лікувальні властивості маку (опіуму) дізналися в Персії та Єгипті (рецепт завезли з Вавілону). Опіум використовували в медичних цілях греки і араби. В VIII ст. араби розширили межі вирощування маку від Малої Азії до Індії та Китаю. В Європу опіум завезли в XIII ст. з Ближнього Сходу хрестоносці. Використовувалися й інші рослини, які викликають фізіологічні та психологічні зміни, як правило, у релігійних церемоніях або під час медичних процедур.

Близько 2700 р. до н.е. в Китаї використовували коноплю (у вигляді чаю): імператор Шен Нунг наказав своїм підданим приймати її як ліки від подагри і від розсіяності.

Основні психоактивні речовини, завезені до Європи з Америки – кокаїн (з Південної Америки), галюциногени (з Центральної Америки) і тютюн (з Північної Америки). Батьківщина кавового дерева – Ефіопія. Європейці зустрілися з кавою в ХУІІ ст., моряки завезли кавові зерна в Південну Америку, яка зараз є основним виробником кави. Крім того, з Європи до Америки прийшов технологія виробництва алкоголю шляхом перегонки, а в Чилі в 1545 р. з’явилася конопля.

До початку ХХ ст. не існувало практично ніяких обмежень на виробництво і споживання наркотиків.

Перший медичний препарат, виготовлений із опіуму, прописав хворому Парацельс в XYI ст. В 1805 р. аптекар Зертюрнет виділив перший алкалоїд опіуму і дав йому назву «морфін», в 1832 р. Робіке виділив кодеїн; в 1848 р. Мерк виділив з опіуму папаверін. Але переворотом став 1853 р. В цьому році лікар з Единбургу Александр Буд винайшов голку для підшкірних ін’єкцій, і прийом морфіну, опіуму та інших алкалоїдов став більш ефективним. Внаслідок цього виникло хибне уявлення, що таке вживання не призводить ні до фізичного, ні до психологічного звикання. До кінця XIX ст. опіум став застосовуватися майже в усьому світі. Масове вживання наркотиків у Європі розпочалося в ХІХ ст., в період.  Французький лікар Моро де Тур привіз із Алжиру «давамеску» – печиво з гашишу. Ефект був вражаючим, особливо для групи літераторів, серед яких були Шарль Бодлер та Теофіл Готьє.

Підвищується інтерес і до інших засобів, здатних змінювати стан психіки. Особливої популярності набув закис азоту (веселящий газ). Видатний американський психолог Уільям Джеймс випробував цей наркотик та опублікував свої враження, поставивши на перший план релігійне значення відчуттів, що виникають під дією психоактивних наркотиків.

Не зайве згадати, що батько психоаналізу З. Фрейд в 1884 р., ще будучи молодим неврологом, вживав деякий час кокаїн у часи депресії і навіть радив своїм знайомим використовувати кокаїн як обезболююче. Пізніше, коли один із його пацієнтів впав у психоз, викликаний кокаїном, у нього з’явилися кошмарні галюцинації, Фрейд злякався і відмовився від його використання. Він навіть став рішучим противником використання кокаїну в психіатрії.

1938 р. став дуже важливим для історії наркоманії. В цьому році швейцарський хімік Альберт Хоффман синтезував лизергінову кислоту, що стало початком масового вживання наркотиків у межах, що не мали прецеденту в історії людства. Через декілька років, цілком випадково Хоффман став першим, хто випробував дію нової речовини на собі.

Після експериментів Хоффмана з ЛСД наркотик був занесений у групу психозомиметичних засобів, оскільки була підтверджена його здатність викликати в людини незвичні стани, схожі на психоз.

Після відкриття мескаліну і виділення його з мексиканського кактуса в світі галюциногенних наркотиків з’явився ще один. В 1950 р. зразки цих двох наркотиків були розіслані провідним психіатрам світу з метою лабораторного та клінічного дослідження препаратів, що, як вважалося, повинне було допомогти встановити сутність та походження шизофренії. Попередні результати виявилися досить суперечливими, оскільки наркотик застосовувався в різних умовах і за відсутності будь-якого досвіду.

Багато з цих препаратів свого часу використовувалися в лікувальних цілях. Медицина не відразу стала наукою, як ми її знаємо зараз. Навіть в ХХ ст. широко використовувалися різні народні засоби і так звані «патентовані ліки». Можливо, найкращим прикладом є опіати (опіум і морфін), які протягом ХІХ ст. застосовувалися при лікуванні ревматизму, лихоманки, білої гарячки, застуди тощо. Опіати були анестетиками при хірургічних операціях. Лікарі широко використовували опіати і часто призначали їх хворим, погано уявляючи, як вони впливають на організм. На жаль, таке широке застосування призвело до значного збільшення кількості людей, які потрапили у фізичну залежність від цих речовин.

Психолог 1-го відділення Сальнікова О.В.